ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ НАПРЯМУ «НОВА ДІЛОВИТІСТЬ»

Анотація

У статті розглядаються характерні лінгвопрагматичні особливості лірико-поетичних текстів Е. Кест­нера та Й. Рінгельнатца як представників мистецького напряму «Нова діловитість» на ґрунті провідних методологічних положень прагмапоетики та стилістики. Лірика «Нової діловитості» позначається терміном «вживана лірика», оскільки вона спрямована на цінність і корисність для читача, який має використовувати її в повсякденному житті з огляду на злободенну тематику та зображення реальності, зорієнтоване на почуття. З огляду на лінгвопрагматичну спрямованість дослідження та з опертям на загальноприйняте жанрово-ро­дове розгалуження літератури вживається термін «лірико-поетичний дискурс», під яким розуміється підтип художнього дискурсу, що становить мовленнєво-розумову комунікативну діяльність сприйняття й художнього зображення реальної дійсності або створення та художнього вираження вигаданої дійсності як цілісного світу чи окремих його елементів у певній єдності, у сукупності лінгвокреативної комунікації автора поетичного тексту з його читачем (адресанта з адресатом) у вигляді лірико-поетичного тексту, який моделює культур­но-мовний універсум певної епохи на основі дії поетичної функції мови за допомогою різноманітних мовних і мов­леннєвих засобів. Прагматичні характеристики лірико-поетичного дискурсу «Нової діловитості» знаходять прояв у трьох типах комунікації: 1) естетичній комунікації; 2) змістовій комунікації «автор – читач» із двома різновидами – «автор-протагоніст» та «протагоніст-читач»; 3) змістовій комунікації «персонаж 1 – персонаж 2». Типи комунікації зумовлюють реалізацію мовленнєвих актів та актуалізацію імплікатур. Розрізняються два типи мовленнєвих актів у лірико-поетичному дискурсі: референтивні, які ґрунтуються на уявній референції, та автореферентивні, які ґрунтуються на поетичній автореферентивності. У більшості поетичних текстів Е. Кестнера реалізовано мовленнєві акти асертиви, значну частину займають також директиви й контактиви, а найчастотнішими тригерами імплікатур є іронія, порівняння та композиційні прийоми. Більшість мовленнєвих актів у поетичних текстах Й. Рінґельнатца становлять асертиви, директиви, контактиви та експресиви, найчастотнішими тригерами імплікатур є іншомовна лексика, мовна гра, оказіоналізми, іронія та порівняння.

лексика, мовна гра, оказіоналізми, іронія та порівняння.