СТРАТЕГІЇ АНАЛІЗУ СТРУКТУРИ НАРАТИВУ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Статтю присвячено систематизації дослідницьких стратегій аналізу формально-змістової структури наративу й опису його ключових характеристик. У роботі схарактеризовано теоретичні підходи до вивчення оповідної структури наративного тексту, розглянуто механізм формування наративної послідовності, проаналізовано поняття ситуаційної моделі та суміжних із ним понять, визначено принципи побудови універсальної інтегративної моделі наративу. У межах лінгвокогнітивного підходу наратив тлумачиться як когнітивна лінгвістична конструкція, яка динамічно розгортається у часі, тому будь-який оповідний акт включає два взаємопов’язані процеси – референційний та ієрархічний. Референційний процес стосується послідовного розвитку подій, матеріалізованих у лінгвістичних пропозиціях і вербально закодованих у межах клауз і речень. Ієрархічний процес представляє організацію цих одиниць відповідно до глобальної теми наративу. Спостерігаємо виокремлення двох традицій наративного аналізу, орієнтованих на вивчення референційних та ієрархічних зв’язків відповідно. У першому випадку увага дослідників фокусується на способах лінійної організації фікціональних подій і ширше – на вербальних формах і прийомах, що забезпечують чітку (когезивну) оповідь. У другому випадку йдеться про спроби опису ментальних моделей, схем або структур, конструйованих індивідом у рамках когнітивного процесу розуміння наративу. Зважаючи на факт існування двох рівноправних дослідницьких стратегій аналізу наративу, у сучасній наратології його базову структуру розглядають, зазвичай, у двох перспективах: як наративну послідовність оповіді (формальний аспект) і як тематично зумовлену ситуаційну модель (змістовий аспект). У нашій роботі як методологічна база для вивчення зовнішніх характеристик наративної структури виступає модель У. Лабова, згідно з якою струк­тура наративу складається із шістьох наративних фаз: Резюме (загальної характеристики), Орієнтації (підготовчої фази), Ускладнення (наративного конфлікту), Оцінки (інформації про наслідки, спричинені ускладненням), Рішення (розв’язання конфлікту) і Підсумку (кореляції фактуального / фікціонального і реального світу адресата). Дослідження внутрішніх характеристик наративної структури ґрунтується на понятті ситуаційної моделі Т. ван Дейка і В. Кінча з урахуванням положень актантної схеми А. Греймаса. У пропонованій статті ці теорії розглядаються як фундаментальні засади для побудови уніфікованої інтегративної моделі наративу, що має враховувати як формальні, так і змістові аспекти його внутрішньої організації.