РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ У СВІТЛІ ХРОНОЛОГІЇ ГРАМАТИЧНОЇ ДУМКИ

Анотація

У статті розглянуто однорідність та однорідні члени речення, а також підходи до вивчення цього явища.

Сучасній теорії про однорідні члени речення передує довга лінгвістична традиція. Важливим кроком в осмисленні природи однорідності стало визнання особливого синтаксичного статусу однорідних членів речення. Цей крок сучасна синтаксична наука здійснила не без підтримки класичної лінгвістичної теорії, пройшовши шлях від логічних постулатів до вивчення однорідних членів у структурі речення й тексту. У статті зазначено, що сурядний зв’язок між елементами ряду в реченні є суттєвою ознакою однорідності, однією з визначальних її рис. Однорідність без сурядності неможлива. Однорідність членів речення виражається у специфічній інтонації перелічування й у сурядних сполучниках, що з’єднують однорідні члени. Завжди однорідними є підмети, що відносяться до одного і того ж присудка. Однорідними є присудки, які стосуються одного й того ж підмета. Проте неможливість уведення сурядного сполучника між членами однорідного ряду призводить до втрати однорідності. У статті зауважується, що однорідність і сурядність є різні синтаксичні явища. Сурядність має більш широкий контекст стосовно своєї функції. Вона реалізується в реченні безсполучниково чи за допомогою сполучників, містить у собі однорідність. Сфера дії однорідності значно вужча й може розглядатися як окремий вид сурядності. Однорідність завжди пов’язана із сурядним зв’язком, проте сурядність можлива не лише в межах однорідних чи однофункційних компонентів, а й серед різнофукційних елементів речення. Вивчення однорідності розглядається з погляду граматичного, лексико-семантичного та семантико-синтаксичного підходів. Однорідність як граматичне явище полягає у функціональній рівнозначності й незалежності членів речення один від одного, що виражається в сурядному зв’язку між однорідними членами, у разі їх паралельного введення в структуру речення. Однорідність у семантичному підході трактується як спільність смислових відношень, що випливають із лексичних значень сполучуваних слів.