Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Германістика та міжкультурна комунікація»

УГОДА VS ПРЕСРЕЛІЗ: ЛЕКСИЧНИЙ КОНТРАСТ В АНГЛОМОВНІЙ ОФІЦІЙНІЙ КОМУНІКАЦІЇ ВОЄННОГО ЧАСУ

2026-06-01T17:17:07+03:00

У статті розглядається зіставний лексичний аналіз англомовних офіційних двосторонніх угод і офіційних пресрелізів, які описують ті самі або безпосередньо пов’язані події підписання документів у воєнному дискурсі. Важливість дослідження зумовлена потребою розмежувати дві споріднені, але функційно різні форми офіційної комунікації: угоду як правничо-інституційний текст кодифікації зобов’язань і пресреліз як публічно-інтерпретативний текст, який пояснює значення події для ширшої аудиторії. На відміну від досліджень, зосереджених на загальній лінгвокогнітивній характеристиці офіційно-ділових документів або на кількісній операціоналізації їхнього перлокутивного потенціалу, у цій статті увагу зосереджено саме на жанрово зумовленому лексичному контрасті між юридичною кодифікацією та публічним фреймуванням. Матеріалом дослідження стали офіційні англомовні тексти безпекових угод України з Великою Британією, Польщею, Хорватією та Францією, відповідні офіційні повідомлення і заяви про їх підписання, а також Спільна декларація країн G7 про підтримку України як порівняльний приклад публічно-дипломатичної формули. Методологічно стаття спирається на жанровий аналіз, юридичну лінгвістику, фреймову семантику, когнітивну семантику та критичний дискурс-аналіз. Застосовано зіставний, лексико-семантичний, контекстуально-інтерпретаційний і лінгвокогнітивний методи. Установлено, що угоди тяжіють до інституційних і процедурних одиниць типу Participants, cooperation, capabilities, assistance, implementation, long-term support, тоді як пресрелізи активніше використовують динамічні, конкретизувальні та оцінні одиниці типу enables, interception, victory, ambitious, practical consequences. Доведено, що пресреліз не дублює угоду, а перекодовує її юридично-інституційний зміст у публічно зрозумілу й прагматично посилену форму.

DARSTELLUNG DES KRIEGES IN ESSAYS VON KATERYNA MISHCHENKO: EINE LINGUISTISCHE ANALYSE

2026-06-01T17:17:07+03:00

Der vorliegende Beitrag befasst sich mit der Forschung der sprachlichen Repräsentation des Krieges in der Ukraine in zwei Essays von ukrainischer Autorin Kateryna Mishchenko, „Nebeneinander“ (2025) und „Spiegel der Seele“ (2023), die ins Deutsche übersetzt worden sind. Die Erforschung der Darstellung des Krieges in verschiedenen Medien ist von hoher gesellschaftlicher Relevanz und wissenschaftlicher Aktualität. Im Zentrum der Studie steht die Frage, wie unterschiedliche sprachliche Mittel genutzt werden, um die Erfahrung eines gegenwärtigen, technologisch geprägten und zugleich existenziellen Russlands Vernichtungskrieges gegen die Ukraine anschaulich und emotional wiederzuspiegeln. Die Studie ist methodologisch in Ansätze der Literatur- und Sprachwissenschaft eingebettet, die sich mit der Darstellung von Krieg und Gewalt in moderener Literatur bzw. Publizistik auseinandersetzen. Die Rede ist von einem integrativen methodischen Ansatz, der narratologische Nalyse mit sprachwissenschaftlichen Verfahren wie die kritische Diskursanalyse, die kognitive Metaphertheorie und die kognitive Metonymietheorie kombiniert. Die wissenschaftliche Forschung konzentriert sich auf drei wesentliche Aufgaben: 1) Wie wird Krieg sprachlich und narrativ repräsentiert? 2) Welche Rolle spielen Metaphern, Metonymien, Vergleiche und Epitheta? 3) Gibt es bei Mishchenko neue Formen der Kriegsdarstellung? Nach einer kurzen Darstellung der theoretischen Grundlagen werden die Essays analysiert und interpretiert. Die Analyse zeigt, dass die Autorin den Krieg nicht als lineares Ereignis, sondern als fragmentierte, simultane Realität inszeniert, die sich zwischen Alltag und Ausnahmezustand entfaltet. Besondere Aufmerksamkeit gilt der Rolle von Sprache, Metaphern, Menonymien, Vergleichen ect. Der Beitrag zeigt, dass Mishchenkos Texte eine neue Form der Kriegsdarstellung etablieren, die Zeugenschaft, Reflexion und poetische Verdichtung miteinander verbindet. Der Beitrag eröffnet Perspektiven für vergleichende Studien zu Medialität in der ukrainischen und europäischen Literatur.

КОГНІТИВНІ МЕХАНІЗМИ РЕЦЕПЦІЇ НЕПРИРОДНОГО НАРАТИВУ В МЕТАМОДЕРНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ К. ІШІ`УРО)

2026-06-01T17:17:06+03:00

Статтю присвячено виявленню когнітивних механізмів осмислення неприродних наративних елементів у сучасному метамодерному художньому дискурсі. У центрі уваги перебуває проблема обмеженості традиційних когнітивних моделей, зокрема концептуальної метафори та концептуальної інтеграції (блендінгу), для пояснення процесів інтерпретації складних художніх образів, що характеризуються багатовимірністю, суперечливістю та внутрішньою напруженістю. Запропоновано альтернативний підхід, який обґрунтовує необхідність залучення механізму концептуальної амальгамації на початковому етапі рецепції метамодерного художнього твору через концепцію осциляції. Осциляція розглядається як динамічне коливання між різними інтерпретаційними перспективами, тоді як амальгамація забезпечує одночасне співіснування суперечливих смислів у межах єдиної когнітивної структури. Концептуальний оксиморон постає як модель, що фіксує напруження між несумісними когнітивними фреймами та сприяє формуванню емерджентних смислів. У статті обґрунтовано багаторівневу модель рецепції, що включає початковий автоматичний позасвідомий етап та наступний етап свідомої інтерпретації. Особливу увагу приділено інтерпретаційним стратегіям як механізмам оприроднення неприродного читацького досвіду. На основі узагальнення попередніх досліджень і власного аналізу виокремлено такі стратегії: метафоричне осмислення, інтертекстуальне прочитання, використання імерсивної логіки художнього світу, тематичне та архетипне пояснення, елаборація фреймів, прочитання крізь призму когнітивного спотворення наратора, феноменологічне прочитання та антинатуралізація. Доведено, що такі стратегії не є взаємовиключними і можуть застосовуватися одночасно, формуючи складну модель осмислення неприродних елементів твору. Показано, що неприродні наративні елементи функціонують як когнітивний стимул, який активує процеси інтерпретації та сприяє виникненню моральної й емоційної рефлексії. Емерджентність смислів розглядається як результат взаємодії між текстом і читачем у межах цілісної когнітивної системи.

DOMESTICATION ТА FOREIGNIZATION У ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧІЙ ЦАРИНІ: ДИХОТОМІЧНИЙ ТУМБЛЕР ЧИ КОНТИНУУМ ВЗАЄМОДІЇ СВОГО ТА ЧУЖОГО (ЧАСТИНА 2)

2026-06-01T17:17:06+03:00

Друга частина розвідки занурює читача у практичний вимір перекладознавчої трансверсальності. Наведено аргументи щодо того, чому саме природа цього концепту найкраще передає суть процесів, що відбуваються у сучасному світі та які безпосередньо мають відображення й у перекладознавчій царині. З’ясовано, що термін трансверсальність у своєму становленні пройшов шлях різними міждисциплінарними вимірами. Зроблено висновок про те, що хоча й трансверсальність як поняття не має прямого застосунку у працях по перекладознавству, однак розвідки кінця ХХ початку ХХІ ст. є яскравим прикладом саме трансверсальної спрямованості. Доведено, що її присутність, як і суть самого феномену, зчитується між рядками. Для А. Бермана – це етична взаємопроникність, а отже трансверсальність свого-чужого; для Л. Венуті форенізація перетворюється на трансверсальний рух, що прорізає опір культурних норм; М. Бейкер позиціонує переклад як re-narration, що і є актом трансверсальності, бо знову-і-знову перепрочитуються та переплітаються мультивидові історії; М. Кронін та його ідея eco-translation теж тотожна руху між та наскрізь, де паритетно трансверсують види, культури, технології у єдиному перекладацькому вирі. У межах розвідки вперше здійснено спробу нового перепрочитання цього концепту, а саме умовно маркувати розмірною шкалою епох-цен, що і складає новизну дослідження. Такий підхід прочитання перекладознавчого виміру крізь оптику транс-цен-версальної моделі допомагає осягнути ключові перекладознавчі плато, по-між яких і курсують нині вектори доместикації та форенізації. Зроблено припущення, що орієнтування у просторах Антропоценового, Капіталоценового, Плантаціоценового, Піроценового, Ктулуценового перекладу, дає можливість перекладачеві з часом зформувати стійку трансверсальну мета-навичку калібрування тертя горизонтів свого та чужого, що і складає актуальність статті. Змодельовано ситуативний кейс, який демонструє, що переклад – процес декодування концептів, у котрому контекст важливіший за форму. Тому перекладач для того, щоб скерувати вектор форенізації чи доместикаї у вірне цільове русло повинен проходити поверхневий рівень форм наскрізь та проникати в концептуальне тло, де культурна предикція дає йому можливість трансформувати перекладацький буквалізм повною реконструкцією актуальних сенсів. Зроблено висновки про перспективність подальших досліджень у напрямі трансцен-версальності. Це дасть перекладачеві можливість йти в ногу з епохою, бачити і прогнозувати всю масштабність змін, що нині і в майбутньому чекає на перекладознавчу царину. Переклад вже зараз переступив поріг алгоритмічного суб’єкта, який існує у просторі мультимодальності, де триває колаборація людини і машини.

МЕТАФОРА В СУДОВОМУ ДИСКУРСІ: СЕМАНТИЧНІ, КОНЦЕПТУАЛЬНІ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ АСПЕКТИ

2026-06-01T17:17:06+03:00

Робота присвячена ролі юридичної метафори у рішеннях Європейського суду з прав людини та їх перекладуна українську мову. Метафора відіграє важливу когнітивну та риторичну роль у юридичному дискурсі,спонукаючи учасників судового процесу чітко формулювати абстрактні юридичні поняття і принципи,надавати структуроване викладення фактів справи і формувати переконливу аргументацію. У цій статтінаведено результати аналізу загальновживаних метафор, що використані в описі поведінки представниківполіції, умов утримання ув’язнених, а також в оцінюванні рішень національних судів, таким чином представляючидержаву як порушника прав людини. Для отримання емпіричного матеріалу дослідження було складено корпусз рішень Європейського суду з прав людини, застосовано метод ідентифікації метафор у юридичному тексті. У дослідженні розрізнено міжкультурні і монокультурні юридичні метафори, проаналізовано переклацькіметоди, включно з такими, що застосовують перенесення образу, заміну образу, скорочення змісту й опущення.Завдяки цьому дослідженню можна стверджувати, що метафори є центральним інструментом у створенніпереконливого наративу щодо порушення прав людини, а їхній переклад впливає на відтворення концептуальногоі оцінювального значення метафор у юридичній системі мови перекладу.

МЕДІАТЕКСТ У ПАРАДИГМІ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

2026-06-01T17:17:06+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз медіатексту в парадигмі інтертекстуальності як однієїз базових категорій сучасної лінгвістики, медіалінгвістики та теорії масової комунікації. Інтертекстуальністьрозглядається як багатовимірний феномен, що поєднує лінгвістичні, культурно-семіотичні, когнітивно-комунікативні та дискурсивні підходи до аналізу тексту. Окреслено основні теоретичні напрями осмисленняінтертекстуальності У статті здійснено комплексний аналіз медіатексту в парадигмі інтертекстуальностіяк однієї з базових категорій сучасної лінгвістики, медіалінгвістики та теорії масової комунікації.Інтертекстуальність розглядається як багатовимірний феномен, що поєднує лінгвістичні, культурно-семіотичні, когнітивно-комунікативні та дискурсивні підходи до аналізу тексту. Окреслено основні теоретичнінапрями осмислення інтертекстуальності У статті здійснено комплексний аналіз медіатексту в парадигміінтертекстуальності як однієї з базових категорій сучасної лінгвістики, медіалінгвістики та теорії масовоїкомунікації. Інтертекстуальність розглядається як багатовимірний феномен, що поєднує лінгвістичні,культурно-семіотичні, когнітивно-комунікативні та дискурсивні підходи до аналізу тексту. Окреслено основнітеоретичні напрями осмислення інтертекстуальності – широкий (культурологічний, літературознавчий)та вузький (власне лінгвістичний), а також показано їхню продуктивність у дослідженні текстів масової комунікації.Особливу увагу приділено класифікаціям і моделям інтертекстуальності, зокрема інтертекстуальностівласне, паратекстуальності, метатекстуальності, гіпертекстуальності та архітекстуальності, у проєкції на медіадискурс. Проаналізовано специфіку цитатності в журналістських текстах, виокремлено її інформативно-фактологічний та оцінно-образний рівні, пов’язані з функціонуванням прецедентних текстів і феноменів. Показанороль інтертекстів у формуванні смислової структури медіатексту, його ігрового потенціалу та стратегійінтерпретації. Окремо розглянуто процеси жанрової контамінації, гетерогенності та інтеграції журналістикиз іншими комунікативними практиками, зокрема рекламою та PR, що актуалізує професійно-етичні проблемисучасних медіа. Наголошено на мультимодальній, полікодовій та креолізованій природі сучасних медіатекстів,зумовленій розвитком цифрових технологій і різноманіттям каналів масової комунікації.Зроблено висновок, що інтертекстуальність є онтологічною властивістю медіатексту та універсальниманалітичним інструментом, який дає змогу виявити його специфіку на змістовому, структурному й семіотичномурівнях.

ВХОДЖЕННЯ АНГЛІЦИЗМІВ В ІНШОМОВНІ СТРУКТУРИ

2026-06-01T17:17:06+03:00

Дана стаття розглядає проблеми лексико-семантичного та комунікативно-когнітивного розділів мовознавства, що передбачають перед усім появу іншомовних слів, висловлювань в інших мовних одиницях. Саме цей процес засвідчує загальну потребу народів в комунікативних контактах як на історичних, так і на сучасних етапах політичного, наукового, культурного життя тощо. Звісно, що лексичний аспект є найвиразнішим показником будь-яких змін мови, насамперед щодо її збагачення, її увиразнення, удосконалення, який пов’язаний передусім з розвитком певного суспільства і звідси мови як дієвого соціально-суспільного чинника. Відтак даний процес збагачення лексичного складу української мови відбиває загальну потребу народів в їхніх комунікативних контактах відповідно до політичного, соціального, наукового, культурного життя тощо. Отже лексичний аспект мови є яскравим виразником культури суспільства та його модернізації на міжнародному мовному рівні в умовах глобалізації та міжнародної співдружності. Входження та засвоєння іншомовних слів з подальшою активізацією їх в українському мовленні засвідчує загальну потребу даного процесу не лише щодо української мови а й до мови–донору, яка є щодо поставленої нами проблеми – англійською. Англійськомовні запозиченні лексеми, їх змістовно функціонально-семантичні ознаки, їх образна і духовна сутність сприяють активізації прагматичної міжмовленнєвої діяльності. Вживання запозичень мають свою історію і свої шляхи використання іншими мовами та їх асиміляцію відповідно до змісту новоутвореної конструкції та щодо умов і культури її використання. Запозичення відіграють важливу роль у житті народів, оскільки саме мова відображає сучасний стан народу, його образ і духовну сутність. Стаття містить певну кількість ілюстративного матеріалу, що підтверджує теоретичні положення даного дослідження.

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ЧЕРЕЗ ОНЛАЙНОВІ РОЗМОВНІ КЛУБИ: МІЖНАРОДНА ВІРТУАЛЬНА СПІВПРАЦЯ В ХЕРСОНСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

2026-06-01T17:17:06+03:00

Стаття присвячена особливостям розвитку міжкультурної компетенції здобувачів закладів вищої освіти в умовах глобальної цифровізації та викликів, зумовлених пандемією Covid-19 та військовим станом в Україні. Дослідження висвітлює досвід Херсонського державного університету у впровадженні онлайнових розмовних клубів як ефективного інструменту міжнародної віртуальної співпраці, реалізації концепції інтернаціоналізації вищої освіти вдома (Manning & Marku 2024) та розвитку міжкультурної компетенції. Теоретичне підґрунтя дослідження міжкультурної комунікації як взаємодії між людьми з різних культурних, етнічних та лінгвістичних середовищ базується на працях М. Байрама, М. Беннетта та Д. Дірдорф. Метою роботи є аналіз інструментів міжкультурної комунікації, що використовуються в онлайнових розмовних клубах, та оцінка їхньої ефективності для розвитку навичок студентів. У статті описано методологію проведення занять, яка частково адаптує методику Story Circles Д. Дірдорф, та висвітлено структуру сесій, що включає криголами, словникові вправи, дискусії в малих групах у сесійних залах та етап рефлексії. Увагу приділено використанню цифрових платформ та інструментів, таких як Zoom, Miro, Padlet, Mentimeter та Kahoot, що дозволяють створити інклюзивне, інтерактивне та неформальне середовище для вивчення англійської мови. Проєкт проведення онлайнових розмовних клубів ілюструє успішну співпрацю Херсонського державного університету з Університетом Кента та Університетом Арден (Велика Британія), завдяки якій українські студенти мають можливість регулярно спілкуватися з носіями мови та іноземними волонтерами. Результати дослідження свідчать про те, що участь у розмовних клубах сприяє підвищенню впевненості студентів, подоланню мовних бар’єрів, розвитку культурної обізнаності, емпатії та критичного мислення. Окремо проаналізовано роль гумору та автентичного культурного обміну в зниженні тривожності. Попри технічні виклики, пов’язані з війною в Україні, проєкт довів свою життєздатність як засіб підтримки студентів та формування «міжкультурного мовця», здатного до успішної взаємодії в міжнародному академічному просторі. Стаття пропонує цінні рекомендації для освітян щодо впровадження віртуальних обмінів у вищій школі.