ВІДТВОРЕННЯ ЗВУКОПИСУ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ ПОЕЗІЇ Р.М. РІЛЬКЕ

Анотація

Мета статті – встановити особливості відтворення звукопису поезії Р.М. Рільке в українських перекладах на прикладі 1-го сонета 1-ї частини «Сонетів до Орфея» у 3-х версіях – В. Стуса, М. Бажана і М. Лукаша, з методологічних позицій лінгвопоетики, ідіостилістики художнього перекладу та теорії перекладацьких стратегій. 1-й сонет 1-ї частини «Сонетів до Орфея» (“Da stieg ein Baum <…>”) становить жалібну пісню Орфея – давньогрецького міфічного героя, який втратив кохану дружину. Його спів впливає на рослини й тварин, викликає перетворення в лісі та сам перетворюється на суцільну музику. Тому звукопис тут відіграє першочергову роль. На відтворення звукопису, який є невід’ємною властивістю ідіостилю Р.М. Рільке, в українських перекладах накладає відбиток різниця у фонетичній будові німецької й української мов. Асонанс не є характерним явищем для німецької поезії взагалі, але в ідіостилі Р.М. Рільке він є невід’ємним. Специфіка асонансу в українській мові полягає в тому, що враховуються не тільки наголошені, але й ненаголошені голосні, оскільки вони є повнозначними, що полегшує відтворення асонансу в перекладі. Терміни «алітерація» і «складоповтор» у німецькій мовознавчій традиції синонімічні (Alliteration / Stabreim), це: 1) повтор початкових приголосних; 2) повтор початкових приголосних та голосних, що за ними слідують; 3) повтор початкових наголошених складів. Натомість у славістиці термін «алітерація» означає повтор приголосних у різних позиціях, а для повтору приголосних разом із наступними голосними вживається термін «складоповтор». Ця невідповідність пов’язана зі стародавнім алі- тераційним віршем давніх германців, який був характерним для культових пісень, наговорів і клятв. У поезіях Р.М. Рільке повтор приголосних не обов’язково супроводжується повтором голосних, що дозволяє розрізняти алітерацію і складоповтор. Крім того, його алітерації часто прив’язані до синтаксичних структур: атрибутивних словосполучень, парних формул, перелічень та інших паралельних структур. Українські переклади 1-го сонета 1-ї частини «Сонетів до Орфея» у версіях М. Лукаша, М. Бажана і В. Стуса демонструють адекватну форму перекладу. Що стосується відтворення звукопису, то найповніше відображає ідіостиль Р.М. Рільке переклад Миколи Лукаша з огляду на вдале сполучення стратегій одомашнення й очуження.