МЕТАФОРИЧНІСТЬ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ: ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ ВИМІР

Анотація

У статті розглянуто типологію поетичної метафори Лесі Українки в поемі «Віла-посестра», досліджено мотивованість застосування в перекладі російською мовою М. Коміссаровою різних прийомів перекладу метафоричних сполук. Подано огляд останніх українських і зарубіжних досліджень перекладної спадщини Лесі Українки, її погляди на сутність перекладацької діяльності, механізм іншомовної трансформації поетичного тексту, функціональний статус поетичного перекладу.

Жанрова специфіка поетичного тексту зумовлює використання автором різних мовних засобів увиразнення (тропів), серед яких метафора є найчастотнішим і найефективнішим засобом, адже саме поетичний текст передбачає здійснення естетичного та емоційного маніпулятивного впливу на читача, формування його естетичних смаків і вподобань, індивідуального емоційного фону, тому активність використання розгорнутої метафори є значною.

Метою наукового дослідження є аналіз метафоричного складника тропоїстики Лесі Українки в перекладознавчому вимірі, зокрема з’ясування рівня трансформаційності перекладу метафоричних одиниць у поемі «Віла-посестра».

У науковій розвідці проаналізовано різні типи метафоричних перетворень у процесі перекладу, зокрема збереження метафори, деметафоризацію, реметафоризацію, трансметафоризацію, що є невід’ємною частиною поетичного перекладу. Автори статті подають детальний аналіз застосованих перекладачем поеми Лесі Українки «Віла-посестра» метафоричних трансформацій. Зокрема, встановлено, що в зазначеному творі переважає прийом збереження фразеологізованої метафори фольклорного походження з притаманними їй тавтологічними повторами та евфемізацією табуйованих семантичних компонентів. Під час перекладу оригінальної авторської метафори Лесі Українки М. Коміссарова використовує повний арсенал прийомів передачі метафори – збереження, деметафоризацію, реметафоризацію, трансметафоризацію, що зумовлює адекватність здійсненого поетичного перекладу, а також функціональну тотожність вихідного тексту й тексту перекладу. Заслуговує на увагу спостереження автора стосовно використання в поемі характерного для фольклорних текстів стилістичного прийому градації – розташування кількох метафор у порядку поступового нагнітання задля підвищення їх емоційно-смислової значущості, що також супроводжується фольклорними повторами й тавтологією.

Описується специфіка використання в перекладацькій діяльності прийомів деметафоризації, реметафоризації і трансметафоризації, що застосовуються, коли асоціативні зв’язки спираються не на універсальні уявлення про навколишню дійсність, а на культурно марковані моделі світосприйняття, що фіксуються лише в межах певної національної картини світу. У такому разі перекладач має здійснити під час перекладу накладання двох різних асоціативних моделей, що мають національно-культурне маркування, і знайти їх точки перетину; вони й будуть контекстуальними лексичними відповідниками. Така методика пошуку контекстуального культурного аналога-метафори, залежно від застосованої метафоричної трансформації, передбачає виникнення численних варіантів супровідних формальних і семантичних деформацій.