РЕГІОНАЛЬНА ОРФОЕПІЯ ГОЛОСНИХ: НОРМАТИВНІСТЬ І ДЕВІАЦІЇ

Анотація

Стаття присвячена українському усному мовленню на синхронному рівні, зокрема вимовним особливостям української мови. На основі соцопитування зроблено спробу визначення відсоткового рівня володіння орфоепією голосних, зокрема вимовою ненаголошених [е], [и], [о], початкового наголошеного [і] залежно від сфери діяльності респондентів, регіону України (Північна, Південна, Західна, Східна, Центральна). Указано важливі вимовні проблеми та визначено стійкі норми вимови голосних.

Мета дослідження – обґрунтувати нормативність та історичну органічність орфоепічної системи українського усного мовлення в діахронії (писемні пам’ятки) та синхронії (мовлення сучасної української молоді в Україні).

Методи. Із загальнонаукових методів у дослідженні використовуються аналіз і синтез, індукція, дедукція, спостереження, таксономія (для класифікації орфоепічних явищ, зокрема слів, що представляють орфоепію звуків), кількісний аналіз (для визначення частотності дотримання орфоепічних норм і відсоткового показника володіння орфоепічними нормами), описовий метод (для узагальненої характеристики функціювання норм вимови в діахронії та синхронії). У межах спеціальних лінгвістичнх методів залучено порівняльно-історичний (для порівняння орфоепічних особливостей у синхронії (сучасної живої вимови) та діахронії (відбиття в писемних пам’ятках)); зіставний (для виявлення специфіки орфоепічної картини в різних регіонах України); метод лінгвіс- тичної географії (для визначення просторового функціонування орфоепічного явища).

Результати. У конкретно запропонованих словах при вимові ненаголошених голосних [е], [и], [о] та початкового наголошеного голосного [і] зустрічаються девіації, зумовлені впливом правопису, відсутністю теоретичних знань [vе́ршник], [vиде́лка], [житʹ:а́], [vерши ́на], [vесна́], [vезʼі́н:ʹа], [перу́ка], [і́н̊ одʹ і], [з ̊оз у́лᶦ а], [пр ̊ омʼін':а] чи тільки відсутністю теоретичної бази [усʹмʼіха́јец:ʹа]

Висновки. Таким чином, слабкими нормами вважаємо норми вимови ненаголошеного [о] перед наголошеним [у] (володіють 35% усіх опитаних на теренах України), ненаголошеного [о] перед наголошеними [і] (31%), початкового наголошеного [і] (34%). Найкраще володіють опоненти нормами вимови ненаголошеного [е] (весна, 72%) та ненаголошеного [е] в позиції між м’якими приголосними (усміхається, 48%), однак останню не вважаємо сильною нормою, і на Східній Україні її не дотримується жоден респондент, а норм ненаголошеного звуку [о] перед наголошеним [і],початкового наголошеного [і] зовсім не дотримуються на Західній і Східній Україні. Володіння орфоепією голосних в Україні розцінюється як слабка норма і становить 37%: вимовою ненаголошеного [и] – 40%; вимовою ненаголошеного [е] – 41%; вимовою ненаголошеного [е] як [еі] – 38%; вимовою ненаголошеного [о] – 30%; вимовою наголошеного початкового [і] – 34%. Надслабкою нормою для східного регіону вважається вимова ненаголошеного [е] як [еі], для західного – вимова ненаголошеного [и] як [иᵉ], [е ͧ ], [е], тобто жоден респондент не відтворив вокальної асиміляції, що зумовлено впливом орфографії та є грубим порушенням норми.