ПЛЮСКВАМПЕРФЕКТ – АБСОЛЮТНА, ВІДНОСНА ЧИ АБСОЛЮТНО-ВІДНОСНА ЧАСОВА ФОРМА?

Анотація

Статтю присвячено актуальній проблемі граматичного статусу плюсквамперфектних форм німецької та української мов. У дослідженні диференційовано погляди науковців щодо плюсквамперфектних форм із боку їх відносної чи абсолютної інтерпретації. Подається визначення плюсквамперфекта з майбутньою часовою рефе- ренцією, підтверджене прикладними репрезентаціями й аналізом досліджуваних одиниць у структурі речення. З боку традиційного лінгвістичного трактування плюсквамперфект – це форма, яка виражає або «передування щодо іншої минулої дії», або «віддалене минуле». Однак у дослідженні звертаємо увагу на нові значення цієї гра- меми: «теперішнє» чи «майбутнє». У статті висувається проблема футуральної спрямованості плюсквамперфектних форм, виходячи з двох позицій: коли плюсквамперфект вживається в значенні «післяминуле» щодо іншої минулої дії, тобто коли ця грамема опозиціонує своєму загальноприйнятому значенню; коли плюсквамперфект виражає значення «контр- фактичність» із майбутньою часовою референцією – суб’єкт висловлення знає, що в реальному світі певні дії не можуть бути реалізовані, оскільки суперечать об’єктивним законам людського існування. Вживання плюсквам- перфектних форм у подібних конструкціях свідчить про те, що мова не лише не обмежує нас засобами вира- ження реальних знань про світ, а й надає такі для відтворення гіпотетичних, ірреальних чи контрфактичних висловлень. Зроблено висновок, що з позиції темпоральності форми плюсквамперфекта кон’юнктива є позачасовими й можуть виражати дію, що відбувається в момент мовлення, відбувалася (чи могла відбутися) раніше моменту мовлення або відбудеться після моменту мовлення, оскільки в зіставленні часу й способу переважає спосіб дієс- лова, а часовий характер вербальної форми відходить на другий план. Запропоновано розглядати плюсквампер- фект як абсолютно-відносну часову форму.