ДИРЕКТИВНІ МОВЛЕННЄВІ АКТИ В ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
DOI:
https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-10Ключові слова:
імператив, діахронія, історична прагматика, прохання, наказАнотація
Стаття присвячується дослідженню мовленнєвих актів в англійській мові давньоанглійського періоду (7–11 ст.). Наша розвідка зосереджується на одному з видів мовленнєвих актів – директивах. Ілюстративним матеріалом слугували літературні пам’ятки давньоанглійської мови, найдавніші з яких датуються 7 століттям. Нами були досліджені й виділені основні типи директивів, які були найбільш вживаними в зазначений період. Взявши за основу попередні розвідки й проаналізувавши джерела ілюстративного матеріалу, нам вдалося про- слідкувати особливості використання директивів у давньоанглійській мові й зробити порівняльний аналіз. Діахронічний аналіз дозволив визначити, що накази є найбільш вживаним типом директивних мовленнєвих актів. Вони виявилися діахронічно стійкими й зберегли односкладову структуру ще із часів давньоанглійського періоду. Саме тому наше дослідження зосереджується на цьому періоді, оскільки важливо дослідити зародження та утворення директивів, які в подальшому своєму розвитку стали невіддільною частиною імперативів. Гра- матикалізація, що відбулась із директивами й наказовими реченнями загалом, мала переважно прагматичний і морфологічний характер. Вони були пов’язані з розвитком наказового способу й мовою загалом. Застосування електронних корпусів допомогло визначити частоту вживання певного директивного мар- кера в пам’ятках літератури. У статті аналізуються чотири основні типи директивів: ic bidde, þu scealt / ge sculon, uton, neodþearf / þearf. Перформативні директиви належали до найбільш вживаних і поширених у пись- мових пам’ятках літератури досліджуваного періоду. У давньоанглійській мові типовою моделлю було дирек- тивне дієслово в першій особі однини чи множини + додаток. Часто додавалось підрядне речення з вказаною дією, яку мовець вимагав виконати. Наше дослідження дозволило нам встановити, що вибір директивів залежав (у більшості випадків) від «загрози (не загрози) обличчю». Натомість особливості їх вживання мали іншу мету. Таким чином, перформа- тиви вживались для підкреслення дії мовленнєвого акту й забезпечення виконання певної дії. Інші види дирек- тивів використовувались для наголошення на терміновості й необхідності виконання того чи іншого акту й уточнення адресата. Нами було встановлено, що зазначені вище директиви вживались переважно в релігійних текстах.