ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ХРОНОТОПУ

Анотація

У статті розглядається поняття хронотопу та його значення у галузі філологічних досліджень. Пропонується історична перспектива вивчення часопростору, починаючи з давньогрецьких вчених і закінчуючи впливовими мислителями сучасності. Досліджується міждисциплінарний характер вивчення часу та простору шляхом дослідження внесків відомих філософів (Зенон з Елеї, Р. Декарт, І. Кант), математиків (А. Пуанкаре, Б. Рассел), фізиків (Г. Галілей, А. Ейнштейн) і географів (Птолемей, Ератосфен), які розглядали ці аспекти задовго до введення дефініції М. Бахтіним у філологічний дискурс і О.Ухтомським у біологічну наукову галузь. Розглядається значний внесок західних філологів, таких як Т. Адорно, Г. Прінс, Е.Саїд, Ж.-Ф. Ліотар, Е. Ауербах і Ж. Дерріда, які досліджували художній хронотоп як естетичну, філософську, політичну, соціальну, історичну та культурну категорію. В статті також висвітлюються інші об’єкти дослідження, пов’язані з художнім часопростором, які були розглянуті цими вченими, такі як естетичне сприйняття, текстова спільнота, симулякр та архівний матеріал. У статті також представлено дослідження та аналіз українських літературознавців, серед яких І. Сільвестрова, І. Кушнір, О. Горпинич та Н. Копистянська, які зосередили увагу на особливостях організації часопростору в українській постмодерністській літературі. Вони визначили важливість відображення хронотопу через конкретні образи, сцени та діалоги для побудови внутрішнього світу тексту. Основними особливостями художнього часопростору, які були висвітлені в роботах відомих вчених, є також його використання в різних літературних жанрах і культурних контекстах.