DOMESTICATION ТА FOREIGNIZATION У ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧІЙ ЦАРИНІ: ДИХОТОМІЧНИЙ ТУМБЛЕР ЧИ КОНТИНУУМ ВЗАЄМОДІЇ СВОГО ТА ЧУЖОГО (ЧАСТИНА 1)

Анотація

Представлена розвідка складається з двох частин та присвячена сучасним аспектам перекладознавчої царини й намагається осмислити переклад і суб’єктність перекладача крізь призму Антропоцено-Ктулуценової теорії, одного з найновітніших та найвпливовіших напрямів сучасних гуманітарних, екокритичних і філософ‑ ських студій ХХІ ст. У першій частині здійснено спробу згенерувати своєрідну колаборацію співвідношень фундаментальних понять у перекладознавстві, таких як форенізація та доместикація, з актуальними постгуманістичними парадигмами, в яких мислення екстраполюється далеко за межі антропоцентризму, де людина позиціонується мірилом Всесвіту. Генеалогічний підхід дає можливість відтворити еволюційне становлення ключових понять, якими оперуємо у наших наукових пошуках. Окреслено концептуальні шлейфи їхніх значень у контекстах роз‑ відок різних науковців. Визначено, що з кожним наступним вивченням концептів свого та чужого, а відповідно явищ доместикації та форенізації у перекладацькій царині, вектор дослідження щоразу зміщується в бік толе‑ рантності та гостинності стосовно іншого. А саме: від етики чужого та збереження чужості як випробування → до політизованості перекладу та форенізації як спротиву етноцентризму → до наративності та переопові‑ дання, де доместикація ототожнюється з конформізмом, а foreignization з його запереченням → до перекладу як сплетіння учасників, де перекладач агент культурної пам’яті та змін. Зроблено припущення, що ментальний зсув у сторону партнерства багатьох кардинально змінює й онто‑ логічні засади перекладацької галузі. Констатовано, що тепер її вимір – площини глобальних цен-концептів, які формують фрактальну антиматрицю постгуманістичного бачення світу. Така стихійність та гнучкість нейтралізує традиційну матричну стаціонарність і калібрується полюсами свого (domestication) й чужого (foreignization), що лежать в основі. Узагальнено, що за таких умов суб’єктність перекладача неминуче повинна набувати ознак трансверсальності – метанавички, що дозволить йому будувати якісно нові перекладацькі траєкторії, перетинати межі норм, систем, рівнів, рухатися вертикально (доместикувати), горизонтально (форенізувати), хаотично в усі напрямки, синтезуючи гетерогенні елементи свого й чужого на шляху до нових синергій. Зроблено висновки, що у поліфонічній лінзі сучасності доместикація та форенізація – не табори-антаго‑ ністи, а два полюси єдиного континууму, між котрими курсує перекладач залежно від мети, жанру, часу, місця, аудиторії, етичних й політичних пререквізит і прикладного наповнення окремого -цен.