DOMESTICATION ТА FOREIGNIZATION У ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧІЙ ЦАРИНІ: ДИХОТОМІЧНИЙ ТУМБЛЕР ЧИ КОНТИНУУМ ВЗАЄМОДІЇ СВОГО ТА ЧУЖОГО (ЧАСТИНА 2)

Анотація

Друга частина розвідки занурює читача у практичний вимір перекладознавчої трансверсальності. Наведено аргументи щодо того, чому саме природа цього концепту найкраще передає суть процесів, що відбуваються у сучасному світі та які безпосередньо мають відображення й у перекладознавчій царині. З’ясовано, що термін трансверсальність у своєму становленні пройшов шлях різними міждисциплінарними вимірами. Зроблено висновок про те, що хоча й трансверсальність як поняття не має прямого застосунку у працях по перекладознавству, однак розвідки кінця ХХ початку ХХІ ст. є яскравим прикладом саме трансверсальної спрямованості. Доведено, що її присутність, як і суть самого феномену, зчитується між рядками. Для А. Бермана – це етична взаємопроникність, а отже трансверсальність свого-чужого; для Л. Венуті форенізація перетворюється на трансверсальний рух, що прорізає опір культурних норм; М. Бейкер позиціонує переклад як re-narration, що і є актом трансверсальності, бо знову-і-знову перепрочитуються та переплітаються мультивидові історії; М. Кронін та його ідея eco-translation теж тотожна руху між та наскрізь, де паритетно трансверсують види, культури, технології у єдиному перекладацькому вирі. У межах розвідки вперше здійснено спробу нового перепрочитання цього концепту, а саме умовно маркувати розмірною шкалою епох-цен, що і складає новизну дослідження. Такий підхід прочитання перекладознавчого виміру крізь оптику транс-цен-версальної моделі допомагає осягнути ключові перекладознавчі плато, по-між яких і курсують нині вектори доместикації та форенізації. Зроблено припущення, що орієнтування у просторах Антропоценового, Капіталоценового, Плантаціоценового, Піроценового, Ктулуценового перекладу, дає можливість перекладачеві з часом зформувати стійку трансверсальну мета-навичку калібрування тертя горизонтів свого та чужого, що і складає актуальність статті. Змодельовано ситуативний кейс, який демонструє, що переклад – процес декодування концептів, у котрому контекст важливіший за форму. Тому перекладач для того, щоб скерувати вектор форенізації чи доместикаї у вірне цільове русло повинен проходити поверхневий рівень форм наскрізь та проникати в концептуальне тло, де культурна предикція дає йому можливість трансформувати перекладацький буквалізм повною реконструкцією актуальних сенсів. Зроблено висновки про перспективність подальших досліджень у напрямі трансцен-версальності. Це дасть перекладачеві можливість йти в ногу з епохою, бачити і прогнозувати всю масштабність змін, що нині і в майбутньому чекає на перекладознавчу царину. Переклад вже зараз переступив поріг алгоритмічного суб’єкта, який існує у просторі мультимодальності, де триває колаборація людини і машини.