ПРОБЛЕМА ВИОКРЕМЛЕННЯ ТА ТЛУМАЧЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ: КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД
Анотація
У статті розглянуто питання тлумачення та визначення мовленнєвих актів з урахуванням інтенціонального змісту та контекстуальних умов з позиції когнітивно-прагматичного підходу.
Увага приділяється процедурі визначення мовленнєвих актів, яка сприяє аналізу дискурсу крізь призму когнітивних механізмів, що актуалізуються в конкретній регулятивній діяльності в межах певного комунікативного оточення. Відповідно до когнітивно-прагматичного підходу традиційна класифікація мовленнєвих актів неспроможна вирішувати практичні завдання через надмірний формалізм та нехтування інтенціональної природи висловлювання. Інтенціональність є фундаментальним поняттям прагматики, головною таксономічною ознакою, яку обов’язково слід враховувати під час визначення природи мовленнєвого акту.
Базовими для дослідження визнаються поняття поверхневої та глибинної прагматичних структур, введених в обіг за функціональною аналогією до поверхневої та глибинної синтаксичних структур Н. Хомського. Перші мають безпосередню кореляцію з поняттям експлікатури, імплікатури та пресупозиції, які встановлюються шляхом логічної операції імплікації. Процедура базується на грайсианській тезі про значну різницю між сказаним та імплікованим, що свідчить про переважно непрямий характер комунікативного процесу.
З урахуванням пресупозиційної інференції як форми концептуалізованого знання логічна операція імплікації є інструментом визначення стратегій, тактик та мовленнєвих актів з позицій когнітивної прагматики. Мовленнєві акти визначаються шляхом аналізу імплікатур, які відображають мету, а не форму висловлення. Імплікатури формують глибинну прагматичну структуру висловлення, на відміну від поверхневої, яка актуалізується експлікатурами. Процедура спрямована на встановлення структури глибинного прагматичного змісту у вигляді імплікатур, які функціонують як базові дискурсивні складники. Методологічна валідність досягається шляхом покрокового аналізу контекстуальних обмежувачів, що виключає можливість виведення нерелевантних імплікатур. Пріоритетним для дослідження є відповідь на запитання: чому або з якою метою породжується висловлення, тоді як другорядним є вирішення питання: як воно сформовано та структуровано. Стверджується, що будь-яка комунікативна діяльність є процесом взаєморегуляції когнітивних (ментальних) структур учасників дискурсу, тим часом як вербальні та невербальні засоби виконують інструментальну функцію.
Посилання
2. Почепцов Г.Г. Избранные труды по лингвистике : монография / сост., общ. ред. и вступ. статья И.С. Шевченко. Харьков : Изд-во ХНУ им. В.Н. Каразина, 2009. 556 с.
3. Шевченко И.С. Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение в 16–20 вв. : монография. Харьков : Константа, 1998. 168 с.
4. Якобсон Р.О. Речевая коммуникация; Язык в отношении к другим системам коммуникации. Избранные работы. Москва : Прогресс, 1985. С. 306–330.
5. Bach K. Speech Acts. Routledge Encyclopedia of Philosophy, London and New York : Routledge, 1998. P. 385–390.
6. Chomsky N. Deep structure, surface structure, and semantic interpretation. Bloomington : Indiana University Linguistics Club, 1969. 51 p.
7. Dijk T. A. van. Discourse and Context. A sociocognitive approach. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 267 p.
8. Grice H. P. Studies in the Way of Words. Cambridge, London : Harvard University Press, 1991. 394 p.
9. Leech G.N. Principles of Pragmatics. London, New York : Longman, 1983. 257 p.
10. Searle J.R. Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge University Press, 1969. 203 p.
11. Shannon C., Weaver W. The Mathematical Theory of Communication. Urbana : University of Illinois Press, 1969. 125 p.
12. Wilson D. Sperber D. Meaning and Relevance. Cambridge University Press, 2012. 395 p.
13. Wunderlich D. On Problems of Speech Act Theory. Basic Problems in Methodology and Linguistics. Dordrecht : Reidel, 1977. P. 243–258.
