ПЛЮСКВАМПЕРФЕКТ – АБСОЛЮТНА, ВІДНОСНА ЧИ АБСОЛЮТНО-ВІДНОСНА ЧАСОВА ФОРМА?

Ключові слова: плюсквамперфект, абсолютний час, відносний час, момент мовлення, контрфактичність

Анотація

Статтю присвячено актуальній проблемі граматичного статусу плюсквамперфектних форм німецької та української мов. У дослідженні диференційовано погляди науковців щодо плюсквамперфектних форм із боку їх відносної чи абсолютної інтерпретації. Подається визначення плюсквамперфекта з майбутньою часовою рефе- ренцією, підтверджене прикладними репрезентаціями й аналізом досліджуваних одиниць у структурі речення. З боку традиційного лінгвістичного трактування плюсквамперфект – це форма, яка виражає або «передування щодо іншої минулої дії», або «віддалене минуле». Однак у дослідженні звертаємо увагу на нові значення цієї гра- меми: «теперішнє» чи «майбутнє». У статті висувається проблема футуральної спрямованості плюсквамперфектних форм, виходячи з двох позицій: коли плюсквамперфект вживається в значенні «післяминуле» щодо іншої минулої дії, тобто коли ця грамема опозиціонує своєму загальноприйнятому значенню; коли плюсквамперфект виражає значення «контр- фактичність» із майбутньою часовою референцією – суб’єкт висловлення знає, що в реальному світі певні дії не можуть бути реалізовані, оскільки суперечать об’єктивним законам людського існування. Вживання плюсквам- перфектних форм у подібних конструкціях свідчить про те, що мова не лише не обмежує нас засобами вира- ження реальних знань про світ, а й надає такі для відтворення гіпотетичних, ірреальних чи контрфактичних висловлень. Зроблено висновок, що з позиції темпоральності форми плюсквамперфекта кон’юнктива є позачасовими й можуть виражати дію, що відбувається в момент мовлення, відбувалася (чи могла відбутися) раніше моменту мовлення або відбудеться після моменту мовлення, оскільки в зіставленні часу й способу переважає спосіб дієс- лова, а часовий характер вербальної форми відходить на другий план. Запропоновано розглядати плюсквампер- фект як абсолютно-відносну часову форму.

Посилання

1. Андріїв О.Б. Функціонування плюсквамперфекта у німецькій і давноминулого часу в українській мовах : дис. … канд. філол. наук : 10.02.17. Івано-Франківськ, 2016. 186 с. URL: http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/11/dis_andriiv.pdf (дата звернення: 20.03.2021).
2. Барчук В.М. Граматична темпоральність: Інтервал.Час. Таксис : монографія. Івано-Франківськ : Сімик, 2011. 416 с.
3. Білодід І.К. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Київ : Наукова думка, 1969. 583 с.
4. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові : Система засобів вираження. Одеса : Астропринт, 1996. 192 с.
5. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола (значение и употребление). Москва : Просвещение, 1971. 238 с.
6. Молошная Т.Н. Плюсквамперфект в системе грамматических форм глагола в современных славянских языках. Русистика. Славистика. Индоевропеистика : сборник к 60-летию А.А. Зализняка. Москва, 1996. С. 564–573.
7. Попович Л. Граматичні та семантичні функції плюсквамперфекта в сучасній українській мові. Акцентологія. Етимологія. Семантика. До 75-річчя В.Г. Скляренка. Київ : Наукова думка, 2012. С. 653–672.
8. Сичинава Д.В. Типология плюсквамперфекта. Славянский плюсквамперфект. Москва : АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2013. 384 с.
9. Совгира А.Г. Дієслово. Німецько-українські мовні паралелі : (порівняльно-типологічна граматика). Київ : Вища школа, 1977. С. 149–168.
10. Шошитаишвили И.А. Функции и статус плюсквамперфекта в глагольной системе (в типологическом аспекте) : дисс. … канд. филол. наук : 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание». Москва, 1998. 181 с.
11. Ten Cate A.P. Das Plusquamperfekt im Mahlstrom des Präteritumschwunds. Linguistische Studien im europäischen Jahr der Sprachen. Frankfurt am Main : Lang, 2004. S. 135–144.
12. Breuer Ch. Das deutsche Plusquamperfekt – absolutrelatives oder absolutes Tempus? Deutsche Tempora der Vorvergangenheit. Trier : WVT, 1996. S. 1–62.
13. Chaski C.E. The Future Pluperfect: Double Tenses in American English Auxiliaries. American Speech. 1995. Vol. 70. No. 1. P. 3–20.
14. Chinkarouk O. Le Plus-que-parfait dans la phrase complexe (coordination et juxtaposition) en ukrainien moderne. Le Langage et l’Homme. 1998. XXXIII, 1. P. 39–53.
15. Comrie B. Tense. Cambridge : CUP, 1985. 139 p.
16. Flämig W. Zur Funktion des Verbs. I. Tempus und Temporalität. Deutsch als Fremdsprache. 1964. № 4. S. 1–8.
17. Gelhaus H. Zum Tempussysten der deutschen Hochsprache. Der Begriff Tempus. Düsseldorf : Schwann, 1969. S. 5–22.
18. Grewendorf G. Zur Pragmatik der Tempora im Deutschen. Deutsche Sprache. 1982. № 3. S. 213–236.
19. Sommerfeldt K.-E., Starke G. Einführung in die Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. 1988. 327 S.
20. Leirbukt O. “Nächstes Jahr wäre er 200 Jahre alt geworden”: Über den Konjunktiv Plusquamperfekt in hypothetischen Bedingungsgefügen mit Zukunftsbezug. Zeitschrift für Germanistische Linguistik. 1991. № 19 (2). S. 158–193.
21. Steube A. Temporale Bedeutung im Deutschen. Berlin : Akademie-Verlag, 1980. 219 S.
22. Thieroff R. Perfect and Pluperfect in German. Tense and Aspect in Discourse. Berlin / New York : Mouton de Gruyter, 1994. Р. 99–113.
23. Wunderlich D. Tempus und Zeitreferenz im Deutschen. München : Hueber, 1970. 358 S.
Опубліковано
2021-08-02
Сторінки
7-12