PLUPERFECT – ABSOLUTE, RELATIVE OR ABSOLUTE-RELATIVE TEMPORAL FORM?

Keywords: pluperfect, absolute time, relative time, moment of speech, counterfactuality

Abstract

The article is devoted to the problem of grammatical status of pluperfect forms of German and Ukrainian languages.The study differentiates the views of scientists on pluperfect forms in terms of their relative or absolute interpretation. Thedefinition of the pluperfect with the future temporal reference is given, confirmed by applied representations and analysisof the studied units in the sentence structure. From the point of view of traditional linguistic interpretation, pluperfect isa form that expresses either “precedence over another past action” or “distant past”. However, in this study, we look at newmeanings of this grammar: “present” or “future”.The article raises the problem of the futural orientation of pluperfect forms, based on two positions: when pluperfectis used in the sense of “past” in relation to another past action. That is, when this gram is in opposition to its conventionalmeaning; when the plusquamperfect expresses the meaning of “counterfactual” with the future temporal reference, when the subject of the statement knows that in the real world certain actions cannot be realized because they contradictthe objective laws of human existence. The use of the pluperfect forms in such constructions indicates that language notonly does not limit us by means of expressing real knowledge about the world, but also provides such for the reproductionof hypothetical, unreal or counterfactual statements.It is concluded that from the point of view of temporality, the conjunctive forms of the pluperfect are timeless and canexpress the action that occurs at the time of speech, occurred (or could occur) before the moment of speech or will occurafter the moment of speech, the temporal nature of the verbal form recedes into the background. It is proposed to considerplusquamperfect as an absolute-relative time form.

References

1. Андріїв О.Б. Функціонування плюсквамперфекта у німецькій і давноминулого часу в українській мовах : дис. … канд. філол. наук : 10.02.17. Івано-Франківськ, 2016. 186 с. URL: http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/11/dis_andriiv.pdf (дата звернення: 20.03.2021).
2. Барчук В.М. Граматична темпоральність: Інтервал.Час. Таксис : монографія. Івано-Франківськ : Сімик, 2011. 416 с.
3. Білодід І.К. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Київ : Наукова думка, 1969. 583 с.
4. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові : Система засобів вираження. Одеса : Астропринт, 1996. 192 с.
5. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола (значение и употребление). Москва : Просвещение, 1971. 238 с.
6. Молошная Т.Н. Плюсквамперфект в системе грамматических форм глагола в современных славянских языках. Русистика. Славистика. Индоевропеистика : сборник к 60-летию А.А. Зализняка. Москва, 1996. С. 564–573.
7. Попович Л. Граматичні та семантичні функції плюсквамперфекта в сучасній українській мові. Акцентологія. Етимологія. Семантика. До 75-річчя В.Г. Скляренка. Київ : Наукова думка, 2012. С. 653–672.
8. Сичинава Д.В. Типология плюсквамперфекта. Славянский плюсквамперфект. Москва : АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2013. 384 с.
9. Совгира А.Г. Дієслово. Німецько-українські мовні паралелі : (порівняльно-типологічна граматика). Київ : Вища школа, 1977. С. 149–168.
10. Шошитаишвили И.А. Функции и статус плюсквамперфекта в глагольной системе (в типологическом аспекте) : дисс. … канд. филол. наук : 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание». Москва, 1998. 181 с.
11. Ten Cate A.P. Das Plusquamperfekt im Mahlstrom des Präteritumschwunds. Linguistische Studien im europäischen Jahr der Sprachen. Frankfurt am Main : Lang, 2004. S. 135–144.
12. Breuer Ch. Das deutsche Plusquamperfekt – absolutrelatives oder absolutes Tempus? Deutsche Tempora der Vorvergangenheit. Trier : WVT, 1996. S. 1–62.
13. Chaski C.E. The Future Pluperfect: Double Tenses in American English Auxiliaries. American Speech. 1995. Vol. 70. No. 1. P. 3–20.
14. Chinkarouk O. Le Plus-que-parfait dans la phrase complexe (coordination et juxtaposition) en ukrainien moderne. Le Langage et l’Homme. 1998. XXXIII, 1. P. 39–53.
15. Comrie B. Tense. Cambridge : CUP, 1985. 139 p.
16. Flämig W. Zur Funktion des Verbs. I. Tempus und Temporalität. Deutsch als Fremdsprache. 1964. № 4. S. 1–8.
17. Gelhaus H. Zum Tempussysten der deutschen Hochsprache. Der Begriff Tempus. Düsseldorf : Schwann, 1969. S. 5–22.
18. Grewendorf G. Zur Pragmatik der Tempora im Deutschen. Deutsche Sprache. 1982. № 3. S. 213–236.
19. Sommerfeldt K.-E., Starke G. Einführung in die Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. 1988. 327 S.
20. Leirbukt O. “Nächstes Jahr wäre er 200 Jahre alt geworden”: Über den Konjunktiv Plusquamperfekt in hypothetischen Bedingungsgefügen mit Zukunftsbezug. Zeitschrift für Germanistische Linguistik. 1991. № 19 (2). S. 158–193.
21. Steube A. Temporale Bedeutung im Deutschen. Berlin : Akademie-Verlag, 1980. 219 S.
22. Thieroff R. Perfect and Pluperfect in German. Tense and Aspect in Discourse. Berlin / New York : Mouton de Gruyter, 1994. Р. 99–113.
23. Wunderlich D. Tempus und Zeitreferenz im Deutschen. München : Hueber, 1970. 358 S.
Published
2021-08-02
Pages
7-12