ДИРЕКТИВНІ МОВЛЕННЄВІ АКТИ В ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Анна Петрівна Зізінська

doi:10.32999/ksu2663-3426/2021-1-10

Анна Петрівна Зізінська http://orcid.org/0000-0002-0918-3961

DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-10

Ключові слова: імператив, діахронія, історична прагматика, прохання, наказ

Анотація

Стаття присвячується дослідженню мовленнєвих актів в англійській мові давньоанглійського періоду (7–11 ст.). Наша розвідка зосереджується на одному з видів мовленнєвих актів – директивах. Ілюстративним матеріалом слугували літературні пам’ятки давньоанглійської мови, найдавніші з яких датуються 7 століттям. Нами були досліджені й виділені основні типи директивів, які були найбільш вживаними в зазначений період. Взявши за основу попередні розвідки й проаналізувавши джерела ілюстративного матеріалу, нам вдалося про- слідкувати особливості використання директивів у давньоанглійській мові й зробити порівняльний аналіз. Діахронічний аналіз дозволив визначити, що накази є найбільш вживаним типом директивних мовленнєвих актів. Вони виявилися діахронічно стійкими й зберегли односкладову структуру ще із часів давньоанглійського періоду. Саме тому наше дослідження зосереджується на цьому періоді, оскільки важливо дослідити зародження та утворення директивів, які в подальшому своєму розвитку стали невіддільною частиною імперативів. Гра- матикалізація, що відбулась із директивами й наказовими реченнями загалом, мала переважно прагматичний і морфологічний характер. Вони були пов’язані з розвитком наказового способу й мовою загалом. Застосування електронних корпусів допомогло визначити частоту вживання певного директивного мар- кера в пам’ятках літератури. У статті аналізуються чотири основні типи директивів: ic bidde, þu scealt / ge sculon, uton, neodþearf / þearf. Перформативні директиви належали до найбільш вживаних і поширених у пись- мових пам’ятках літератури досліджуваного періоду. У давньоанглійській мові типовою моделлю було дирек- тивне дієслово в першій особі однини чи множини + додаток. Часто додавалось підрядне речення з вказаною дією, яку мовець вимагав виконати. Наше дослідження дозволило нам встановити, що вибір директивів залежав (у більшості випадків) від «загрози (не загрози) обличчю». Натомість особливості їх вживання мали іншу мету. Таким чином, перформа- тиви вживались для підкреслення дії мовленнєвого акту й забезпечення виконання певної дії. Інші види дирек- тивів використовувались для наголошення на терміновості й необхідності виконання того чи іншого акту й уточнення адресата. Нами було встановлено, що зазначені вище директиви вживались переважно в релігійних текстах.

Посилання

1. Dawn A. Questions and Answers in the English Courtroom (1640–1760). Pragmatics & Beyond New Series 135. Amsterdam / Philadelphia : John Benjamins, 2005. 374 p.
2. Brown P., Levinson S.C. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge University Press, 1987. 358 p.
3. Busse U. Changing politeness strategies in English request: A diachronic investigation. Studies in English Historical Linguistics and Philology: A Festschrift for Akio Oizumi / Jacek Fisiak (ed). Frankfurt/Main : Peter Lang., 2002. P. 17–35.
4. Culpeper J., Dawn A. Requests and directness in Early Modern English trial proceedings and play texts. Speech Acts in the History Of English / Jucker, Andreas H. and Irma Taavitsanien (eds.). Amsterdam / Philadelphia : John Benjamins, 2008. P. 45–84.
5. Culpeper, Jonathan, and Elena Samino. Constructing witches and spells: Speech acts and activity types in Early Modern England. Journal of Historical Pragmatics. Vol. 1.1, 2000. P. 97–116.
6. Dictionary of Old English Corpus (DOEC). University of Toronto. https://tapor.library.utoronto.ca/doecorpus/ (дата звернення: 15.03.2021).
7. Kohnen Th. “Let me bee so bold to request you to tell me”: Constructions with “let me” in the history of English directives. Journal of Historical Pragmatics. Vol. 5:1. 2004. P. 159–173.
8. Kohnen Th.. Linguistic Politeness in Anglo-Saxon England? A study of Old English address terms. Journal of Historical Pragmatics. Vol. 9.1. 2008. P. 140–158.
9. Kohnen Th. Text types and methodology of diachronic speech ans analysis. Methods in Historical Pragmatics / Taavitsainen Irma, Fitzmaurice Susan (eds.). Berlin – New-York : Mouton de Gruyter, 2007. P. 139–166.
10. Leech G.N. Principles of Pragmatics. London : Longman, 1983. 246 p.
11. Milfull Inge B. Advice. Performative expression in Middle Scots. Anglistentag 2003. Proceedings. Trier: Wissenschaftlicher Verlag, 2004. P. 57–70.
12. Searl John R. Classification of illocutionary acts. Language in Society 5. 1976. P. 1–24.
13. Searl John R. Speech Acts. Cambridge University Press, 1969. 214 p.
14. Taavitsainen Irma, Jucker Andreas H. Speech act verbs and speech acts in the history of English. Methods in Historical Pragmatics / Taavitsainen Irma, Fitzmaurice Susan (eds.). Berlin – New-York : Mouton deGruyter, 2007. P. 107–138.
15. The Helsinki Corpus of English Texts. https://helsinkicorpus.arts.gla.ac.uk/display.py?fs=100&what=corpus (дата звернення: 01.03.2021).