ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕМОТИВНОЇ ЛЕКСИКИ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

Анотація

Глобалізація та інтернаціоналізація суспільних відносин, специфіка культури мовлення та вираження фундаментальних і вторинних емоцій спонукають до всебічного дослідження сучасної німецькомовної комунікації. Одним із її різновидів є публіцистичне мовлення. З цим мовленням етнос стикається щодня і цілодобово. Активатором публіцистичного мовлення є боротьба за розум і почуття людини у всіх сферах її господарської діяльності. Будучи різновидом письмового авторського тексту, публіцистичне мовлення орієнтоване на широкий загал. Його адресант – не лише творча особистість, що виступає від власного імені, а й вільний інтерпретатор, що реалізує своє оцінне ставлення до навколишнього світу загалом і реалій зокрема, поширює свої фонові знання і водночас репрезентує запити соціуму. Він викладає важливі як для міжнародної спільноти, так і для громадян країни, різних верств населення суспільно-політичні події, науково-технічні здобутки й досягнення, нові концепції, ідеї або нову систему цінностей компетентно, стисло, логічно, переконливо, дохідливо, правдиво або неправдиво з урахуванням тих чи тих класових інтересів, увиразнюючи ідіоматичністю, образністю, експресивністю, емоційним забарвленням. При цьому адресант намагається мобілізувати всі можливості, всі ресурси літературної мови, літературної форми для впливу на мовну свідомість адресата. Публіцистичне мовлення в межах формули «адресант – адресат» опосередковується лексичними, синтаксичними, стилістичними засобами, вибір яких зумовлений не стільки публіцистичним жанром, скільки його функціями: спілкування, повідомлення, вплив. У царині публіцистичних жанрів виокремлюють такі різновиди текстів: стаття, замітка, допис, звіт, нарис, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція, рецензія, огляд, есе, лист, реклама, сатира тощо. Матеріалом дослідження слугували всі тексти статей, заміток, інтерв’ю, репортажів, реклам німецькомовних часописів “Der Spiegel” і “Stern” за 2015 рік. Зазначено, що функція є фундаментальним науковим поняттям, емотивна лексика – спеціальним лінгвістичним поняттям, публіцистичне мовлення – лінгвостилістичним поняттям. Стверджується, що емотивна лексика не має однозначного тлумачення, її визначення детерміновано предметом вивчення та методологічною базою дослідження. З’ясовано, що емотивна лексика і її функції корелюють із публіцистичним жанром, його тематикою, лінгвістичним і/або стилістичним контекстом. Запропоновано й проілюстровано класифікацію основних функцій емотивної лексики, доведено, що прагматичні функції маніфестовано окремішньо та комбіновано.