НАРАТИВ ВІЙНИ: ВИЗНАЧЕННЯ І СТРУКТУРА (КОНТЕКСТ СУЧАСНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ)
Анотація
Сучасні збройні конфлікти характерні своєю «гібридною» природою, що проявляється у застосуванні як конвенційних, так і неконвенційних методів ведення війни, частиною яких часто є засоби впливу на ворога. Реалізація цього впливу у соціальних мережах та медіа спрямована на вплив у когнітивному, або соціо-когнітивному вимірі цільових аудиторій, що в свою чергу призводить до зміни сприйняття, ставлення та бачення конфлікту.Одним із інструментів такого впливу виступає «наратив» – поняття, що в умовах гібридної війни набуває нового змісту, виходячи за межі суто оповідного дискурсу. Метою дослідження є концептуалізація терміна «наратив війни», а також розробка його попередньої рівневої моделі. Для досягнення цієї мети розглянуто різноманітні підходи до тлумачення наративу в гуманітарних науках, зокрема у наратології та філософії. Окрему увагу присвячено ролі наративів у системі стратегічних комунікацій та поняттю «стратегічний наратив», який набув найбільшого поширення саме в контексті воєнної комунікації.У процесі аналізу було виявлено, що поняття «наративу війни» має інтегрувати в собі підходи до тлумачення терміну з різних наук, водночас розширюючи його сферу використання. Зважаючи на це, пропонуємо таке визначення терміну «наратив війни»: особливе мультимодальне повідомлення про війну, створене з метою впливу на цільову аудиторію. Виокремлюємо його три рівні: макрорівень (рівень повідомлення), мезорівень (рівень реалізації), та мікрорівень (рівень найменших компонентних структур).Запропоноване визначення та концептуальна модель можуть слугувати основою для низки міждисциплінарних досліджень у гуманітарних науках, зокрема лінгвістиці. Майбутні розвідки «наративу війни» можуть бути зосереджені на подальшій концептуалізації та операціоналізації поняття на різних його рівнях, типологізації наративів війни сучасних збройних конфліктів, зокрема російсько-української війни, та використанні методів дискурс-аналізу, корпусних технологій та підходів прагматики та когнітивної прагматики з метою аналізу наративів війни та їх особливостей.
Посилання
2. Доктрина «зі стратегічних комунікацій»: Військова керівна публікація військовим організаційним структурам з порядку реалізації стратегічних комунікацій у Збройних Силах України / УПРАВЛІННЯ СТРАТЕ- ГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ АПАРАТУ ГОЛОВНОКОМАНДУ- ВАЧА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.-К.: [б.в.], 2020. 36 с. Retrieved 06. 01. 2025 URL: http://elibrary.collegesnau.com/wp-content/uploads/2025/01/Доктрина-зі-стратегічних-комунікацій.pdf#page=8.07
3. Дубов Д. В. Стратегічні комунікації: проблеми концептуалізації та практичної реалізації. Стратегічні пріоритети. серія: політика. 2016. № 4. Сc. 9–23.
5. Barthes R., Duisit L. An introduction to the structural analysis of narrative. New literary history. 1975. Vol. 6, no. 2. Pp. 237-272. URL: https://doi.org/10.2307/468419
6. Bruner J. S. Actual minds, possible worlds. Harvard University Press, 1986. 215 p. https://doi.org/10.4159/9780674029019
7. Crystal D. A dictionary of linguistics and phonetics. 6th ed. Oxford : Blackwell, 2008. 529 p.
8. De Graaf B., Dimitriu G., Ringsmose J. (Eds.). Strategic narratives, public opinion and war: Winning domestic support for the Afghan War. London: Routledge, 2015. 380 p.
9. Dimitriu G., de Graaf B. Fighting the war at home: strategic narratives, elite responsiveness, and the Dutch mission in Afghanistan, 2006-2010. Foreign policy analysis. 2016. Pp. 2-23. https://doi.org/10.1111/fpa.12070
10. Freedman L. The transformation of strategic affairs. Routledge, 2006. 144 p. https://doi.org/10.4324/9780203820001
11. Genette G. Narrative discourse: an essay in method. Cornell University Press, 1980. 288 p.
12. Defining strategic communication / K. Hallahan et al. International journal of strategic communication. 2007. Vol. 1, no. 1. Pp. 3–35. https://doi.org/10.1080/15531180701285244
13. Iegorova A. V. From the dawn of narrative studies to the ’narrative turn’. Lviv philological journal. 2021. No. 10. Pp. 37–43. https://doi.org/10.32447/2663-340x-2021-10.6
14. Kvernbekk T., Bøe-Hansen O. How to win wars: the role of the war narrative. Narration as argument. Argumentation Library. Cham, 2017. Pp. 215–234. https:// doi.org/10.1007/978-3-319-56883-6_12
15. Labov, W. Oral narratives of personal experience. Cambridge encyclopedia of the language sciences. 2010. Pp. 546–548.
16. Lyotard J. F. The postmodern condition: a report on knowledge. Minneapolis : University of Minnesota Press, 1984. 110 p.
17. Miskimmon, A., O'Loughlin, B., & Roselle, L. Forging the world: Strategic narratives and international relations. Royal Holloway. 2012. 16 p. Retrieved January 10, 2025, from https://pureadmin.qub.ac.uk/ws/portalfiles/portal/147369822/Forging_the_World_Working_Paper_2012_Final.pdf
18. NATO. Allied Joint Doctrine for Strategic Communications (AJP-10) (Edition A, Version 1, UK Change 1). 2023. Retrieved January 6, 2025, URL: https://www.gov.uk/ government/publications/allied-joint-doctrine-for-strategic-communications-ajp-10
19. Ornatowski C. M. Rhetoric goes to war: the evolution of the United States of America's narrative of the "War On Terror". African Yearbook of Rhetoric. 2012. Vol. 3, № 3. Pp. 65–74.
20. Sarah R. The narrative turn: interdisciplinary methods and perspectives. Student anthropologist. 2013. Vol. 3, no. 3. Pp. 64–80. https://doi.org/10.1002/j.sda2.20130303.0005