ДЕЙКТИЧНИЙ ПРОСТІР АМЕРИКАНСЬКОГО ПОЕТИЧНОГО МОВЛЕННЯ

Анотація

Статтю присвячено способам аналізу поетичних творів крізь призму функціонування дейктичних одиниць, що пов’язані зі змістом тексту, підпорядковані йому, й безпосередньо виступають показниками індивідуального стилю автора та дозволяють сприймати поетичний текст як певну реальність. Автори підкреслюють, що саме поетичний текст дозволяє у найбільш повній мірі розкрити приховані смисли мовних одиниць, зокрема, тих, що виступають дейктичними маркерами. Простежено історичну еволюцію поняття “дейксис”; встановлено, що воно означає вказівку на значення або функцію мовної одиниці, що виражається лексичними та граматичними засобами. Особливу увагу зосереджено на потенціалі займенникових одиниць, як дейктичних знаків, виступати засобами референції. Висловлено думку, що на відміну від когнітивного підходу, який зорієнтований на розробку моделі репрезентації знань, втілених у категорії займенника у поетичному тексті, семіотичний підхід спрямований на пояснення процесу створення смислу й нових значень з урахуванням знакової природи займенника. Автори доводять, що в поетичному тексті простір може звужуватися чи розширюватися за баченням автора для найбільш точної реалізації задуму. У тексті присутній графічний простір, якому властива, передусім, реальність, а також семантичний простір з підтекстами та алюзіями. Однією з найважливіших функцій художнього простору видається вказівка на локалізацію персонажів. Вона втілюється в основному через функціонування вказівних займенників ( this, that, these, those). Стаття наголошує на тому, що в поетичному мовленні простір виступає ключовим чинником творення художності. У поезії простір окреслюється завдяки зверненню до географічних об’єктів, а також через розташування осіб і предметів. Вказівні слова, а саме, займенники, відносяться до головних знаків мови, за якими ідентифікуються просторові та часові орієнтири, визначаються події та персонажі у поетичному тексті.